Асоціація міст України і громадська організація “Товариство науковців по сприянню муніципальній реформі” за підтримки Міжнародного Фонду “Відродження” проводять дослідження “Досвід судового захисту прав та інтересів місцевого самоврядування в Україні”. Нижче надані рекомендації з питань звернень до суду для захисту прав та інтересів місцевого самоврядування, зокрема, до національних органів судочинства та до Європейського суду з прав людини.

Охорона, захист та поновлення порушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися за допомогою різних способів та засобів правового захисту, проте одне з найважливіших місць в системі гарантій захисту прав місцевого самоврядування посідає судовий захист. Він здійснюється всіма судовими органами – Конституційним Судом України, Верховним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Проте, інколи при зверненні за захистом та поновленням порушеного права місцевого самоврядування виникають ситуації, коли розгляд справ судами національної юрисдикції не є оперативним засобом захисту, оскільки не приносить бажаних результатів. На сьогодні в цивільному, кримінальному та господарському процесах в Україні відсутня можливість розгляду справи по суті більше двох разів, бо процесуальними нормами діючих кодексів передбачений розгляд справи по 1-й інстанції та розгляд в апеляційному порядку лише у другій ланці системи судів, а оскільки серед всіх міжнародних судових установ, юрисдикція котрих визнана Україною (а саме, Міжнародний суд ООН; Економічний суд СНГ; Європейський суд з прав людини), тільки Європейський суд з прав людини має право виносити рішення щодо захисту прав місцевого самоврядування, то за вказаним захистом прав можна звернутись саме до згаданої установи. Конституція України передбачає, що право на звернення за захистом прав і свобод до міжнародних судових установ виникає лише після використання всіх національних засобів правового захисту.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

З ПИТАНЬ ЗВЕРНЕНЬ ДО СУДУ ДЛЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Розділ 1.Рекомендації з питань звернень та ведення справ у національних органах судочинства

1.1.Загальні положення

Охорона, захист та поновлення порушених прав місцевого самоврядування може здійснюватися за допомогою різних способів та засобів правового захисту, проте одне з найважливіших місць в системі гарантій захисту прав місцевого самоврядування посідає судовий захист. Право і процедура звернення до суду посадових осіб та органів місцевого самоврядування деталізуються в діючих процесуальних кодексах. Слід мати на увазі, що судовий захист прав місцевого самоврядування здійснюють всі судові органи – Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Необхідно звернути увагу на те, що права органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, територіальної громади, окремих членів громади щодо звернення в суд для захисту прав місцевого самоврядування значно різняться за своїм обсягом та змістом в залежності як від суб’єкта звернення, так і від спеціалізації, ланки та інстанції суду, в який звертаються відповідні суб’єкти.

Слід підкреслити, що норми діючих процесуальних кодексів у деяких розділах мають багато спільного. Так, дуже схожими за змістом є норми цивільного та господарського процесу, проте останній відрізняється в цілому більшою свободою суду при прийнятті рішень, відсутністю деяких інститутів, які є в цивільному процесі, та меншим ступенем регламентації певних процесуальних дій. Кримінальний процес відрізняється наявністю спеціальних процесуальних норм щодо порушення кримінальної справи, дізнання і попереднього слідства, що обумовлено специфікою об’єкта справи, що розглядається, та необхідністю забезпечення надійного захисту прав переважно підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Особливе місце серед засобів судового захисту прав місцевого самоврядування займає також захист, що здійснюється Конституційним Судом України, специфіка якого полягає не у вирішенні справи по суті, а у визнанні діючих або таких що приймаються нормативних актів неконституційними, або у тлумаченні норм Конституції чи законів України. Переоцінити діяльність Конституційного Суду України важко, оскільки прийняті ним рішення повинні безпосередньо застосовуватись судами загальної юрисдикції, а отже впливають на рішення судів при розгляді справ про порушені права місцевого самоврядування.

Для надання органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам, територіальним громадам та окремим громадянам – жителям відповідної території практичної допомоги в питаннях звернення до суду та ефективного використання процесуальних прав в цьому розділі надаються рекомендації з цих питань, які засновані на аналізі чинного законодавства та досвіду судового захисту прав вказаних осіб.

1.2.Звернення до Конституційного Суду України.

У тих випадках, коли відповідність правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим або міжнародних договорів Конституції України є сумнівною, ці акти можуть бути визнані Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України. Суб’єктами права на конституційне подання з питань прийняття Конституційним Судом рішення про неконституційність правового акту є Президент, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада АРК, або не менш як 45 народних депутатів, а щодо міжнародних договорів – Президент та Кабінет Міністрів України. Як вже було зазначено в розділі ІІ цього посібника при визнанні нормативного акту неконституційним права місцевого самоврядування не можуть захищатися безпосередньо органами місцевого самоврядування. В цих випадках захист може здійснюватися лише опосередковано — шляхом лобіювання інтересів територіальних громад у відповідних органах, які мають право на конституційне подання з цих питань, тому цей спосіб захисту не є предметом розгляду даних рекомендацій.

В той же час на практиці дуже часто трапляються ситуації, коли один і той же припис при однакових або різних обставинах неоднозначно застосовується в наслідок різного тлумачення норми права. Розгляд цих питань також віднесено до компетенції Конституційного Суду України. І в цьому випадку органи місцевого самоврядування мають можливість безпосередньо звернутись до Конституційного Суду України з метою отримання офіційного тлумачення певної норми Конституції чи закону шляхом:

Звернення до Конституційного Суду України у формі конституційного подання;

Звернення до Конституційного Суду України у формі конституційного звернення.

Процедура захисту прав місцевого самоврядування в цих випадках значно різниться за підставами звернення в Конституційний Суд України.

Підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України та законів України.

Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод.

Зрозуміло, що наявність практичної необхідності роз’яснення того чи іншого терміну, положення, статті довести набагато легше, ніж надати по-перше докази неоднозначного тлумачення (яке, фактично, є вже негативним втіленням відсутності офіційного роз’яснення) і по-друге докази порушення конституційних прав і свобод або докази існування можливості такого порушення. Саме на цій підставі органи місцевого самоврядування повинні звертатись до Конституційного Суду України виключно у формі конституційного подання. При цьому неможливість правового вирішення конкретної практичної ситуації в роботі органів місцевого самоврядування без відповідного роз’яснення сама по собі є доказом “наявності практичної необхідності роз’яснення”, але при цьому не слід забувати про необхідність надання матеріалів, що свідчать про виникнення конкретної практичної ситуації.

Органами місцевого самоврядування у конституційному поданні повинно бути зазначено наступне:

повне найменування органу місцевого самоврядування, який направляє конституційне подання;

відомості про представника за законом або уповноваженого за дорученням (як правило — працівник юридичного відділу);

повне найменування, номер, дата прийняття, джерело опублікування (у разі публікації) правового акта, який потребує офіційного тлумачення;

правове обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні (при цьому треба вказати на відсутність офіційного тлумачення, а також чітко логічно та послідовно викласти всі аргументи щодо такої необхідності з посиланням на надані матеріали);

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне подання (копії цих документів і матеріалів додаються);

перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне подання, документи та інші матеріали до нього обов’язково треба подати у 3 примірниках.

В тих випадках, коли окремі жителі відповідної місцевості не можуть повноцінно реалізовувати своє право на місцеве самоврядування через представницькі, виконавчі та інші органи місцевого самоврядування, а саме тоді, коли їх ініціатива щодо необхідності в офіційному тлумаченні не знаходить підтримки у відповідних органах місцевого самоврядування, вони можуть колективно (через спеціально створену юридичну особу — громадську організацію) або одноособово звернутися до Конституційного Суду лише у формі конституційного звернення. В цьому випадку обов’язково треба надати докази:

неоднозначного тлумачення положення Конституції чи закону;

порушення конституційних прав і свобод або існування можливості такого порушення.

Необхідно мати на увазі, що до повноважень Конституційного Суду не відноситься питання тлумачення підзаконних нормативних актів (укази, накази, декрети, інструкції, положення та інші, які видаються органами влади на виконання та у відповідності до законів України).

Звернення до Конституційного Суду обов’язково повинно містити:

прізвище, ім'я, по батькові громадянина України, іноземця чи особи без громадянства, адреса, за якою особа проживає, або повна назва та місцезнаходження юридичної особи;

відомості про представника особи за законом або уповноваженого за дорученням;

статті або окремі положення Конституції України або Закону України, тлумачення яких має бути дано Конституційним Судом України;

обгрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України (докази неоднозначного застосування органами державної влади відповідних положень та докази порушення конституційних прав або можливості порушення конституційних прав в майбутньому);

дані щодо інших документів і матеріалів, на які посилаються суб'єкти права на конституційне звернення (копії цих документів і матеріалів додаються);

перелік документів і матеріалів, що додаються.

Конституційне звернення, документи та інші матеріали до нього обов’язково треба подавати у 3 примірниках.

Органи місцевого самоврядування, територіальні громади, окремі жителі відповідної місцевості при захисті своїх прав в судах загальної юрисдикції можуть скористатися також тим, що у випадку, коли при тлумаченні закону чи його окремих положень Конституційним Судом була встановлена наявність ознак його невідповідності Конституції України, Суд у цьому ж провадженні вирішує питання щодо неконституційності цього закону.

1.3.Звернення до судів загальної юрисдикції.

В залежності від суб’єкта звернення, спеціалізації, ланки та інстанції суду, в який звертаються відповідні суб’єкти, процесуальні права органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, територіальної громади, окремих жителів відповідної місцевості значно різняться за своїм обсягом та змістом. Але слід мати на увазі, що згідно чинного законодавства існують загальні правила здійснення судочинства в судах загальної юрисдикції при розгляді кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ.

Так, треба пам’ятати, незважаючи на те, що зміни та доповнення до закону “Про судоустрій України” від 21 червня 2001 року позбавили Верховний Суд України права надавати обов’язкові для всіх судів, інших органів та службових осіб, які застосовують відповідний закон, роз’яснення, Верховний Суд України видає такі роз’яснення, які не є обов’язковими, але “за інерцією” будуть використовуватися судами загальної юрисдикції, органами дізнання та слідства. Слід взяти до уваги також закріплене Конституцією України правило, згідно якого судді спеціалізованих судів можуть відправляти правосуддя лише у складі колегій суддів. Конституцією України закріплюється також принцип спеціалізації, який поширюється на всі суди загальної юрисдикції, а це означає, що будь-який суд загальної юрисдикції повинен бути спеціалізованим з тих чи інших питань. Фактично спеціалізованим судом в Україні на даний момент є лише господарський суд, проте і ті суди, судді яких розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні справи, з часом будуть відповідним чином реорганізовані.

В діючих процесуальних кодексах легалізовано одноособовий розгляд справ суддями місцевих судів. Вже на цій підставі, за умов розгляду будь-якої справи місцевим судом у складі одного судді, органи місцевого самоврядування, окремі жителі можуть оскаржувати рішення в касаційному порядку. Паралельно доцільно звертатися до Конституційного Суду України з приводу тлумачення відповідної статті процесуального кодексу. В цьому випадку вже просто не може бути непомічена невідповідність окремих процесуальних норм Конституції України.

Однією з поширених помилок при зверненні до суду є неправильне оформлення заяви та порушення процесуальних строків звернення до суду.

До місцевого господарського суду позовну заяву необхідно подавати в письмовій формі, вона підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином – суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява має містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

повне найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, — зміст позовних вимог щодо кожного з них;

виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

відомості і докази про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Господарського процесуального кодексу;

перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору (див. зразок позовної заяви). При цьому орган місцевого самоврядування, його посадова особа чи окремий громадянин повинні дотримуватись наступних правил:

заява повинна подаватися до суду згідно правил підвідомчості та підсудності;

у провадженні іншого органу не повинно бути справи, а також не повинно бути прийнятого рішення про той же предмет, між тими ж сторонами і з тих же підстав;

юридичну особу, до якої подається позов не ліквідовано;

позовна заява підписується лише особою, яка має на це право і посадове становище якої вказано;

треба подавати докази сплати державного мита, вжиття заходів досудового врегулювання спору та сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

не повинні бути порушеними правила поєднання вимог або об’єднання в 1 позовній заяві кількох вимог до 1 чи кількох відповідачів, якщо при цьому сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з’ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору;

сторонами не повинна бути укладена угода про передачу спору на вирішення третейського суду;

до звернення до суду потрібно звернутися до установи банку за одержанням з відповідача заборгованості, коли вона відповідно до законодавства має бути одержана через банк.

При недодержанні тих чи інших вказаних правил суд може залишити позов без розгляду, припинити провадження у справі або повернути позовну заяву чи взагалі відмовити у її прийнятті.

Позовна заява, що подається для вирішення цивільної справи, повинна містити дещо інші обов’язкові елементи. Така позовна заява подається до суду в письмовій формі і повинна містити в собі:

назву суду, до якого подається заява;

точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником;

зміст позовних вимог (звернена до суду вимога про здійснення судом певних дій з зазначенням способу судового захисту);

виклад обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги (юридичні факти (норми матеріального права) і доказові факти (фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи));

зазначення доказів, що стверджують позов (вказівка на конкретні засоби доказування);

зазначення ціни позову;

підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.

До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна заява подається представником позивача — також довіреність чи інший документ, що стверджує повноваження представника (див. зразок позовної заяви). При цьому до умов реалізації права на пред’явлення позову відносяться:

наявність цивільної процесуальної правоздатності (див. ст.100 ЦПК);

наявність спору про право цивільне (див. ст. 1, 24 ЦПК);

віднесення правової вимоги позивача на розгляд судових органів, тобто підвідомчість суду (див. ст. 136 ЦПК. При цьому не слід забувати конституційний принцип поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі);

відсутність рішення суду, яке набрало законної сили (див. пп. 3, 4 ст. 136; ч. 3 ст. 231 ЦПК);

відсутність між сторонами договору про передачу спору на вирішення третейським судом (п. 6 ст. 136 ЦПК).

Законом також встановлений процесуальний порядок пред’явлення позову, до якого входить:

додержання процесуальної форми вираження позову (див. ст. 137 ЦПК);

оплата позовної заяви державним митом (див. ст. 65-69, 137-139 ЦПК);

дієздатність особи, яка подає заяву (див. п. 8 ст. 136 ЦПК);

наявність повноваження на ведення справи у представника (див. ст. 113, п. 9 ст. 136 ЦПК);

подання позовної заяви з додержанням правил щодо підсудності (див. п. 7 ст. 136 ЦПК).

Перераховані правила можуть діяти як в цивільному, так і в господарському процесі при розгляді справ по 1-ій інстанції, в апеляційному та касаційному порядку, оскільки в цивільному та господарському процесах судам дозволяється застосовувати аналогію закону та аналогію права.

У випадках неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи або порушення чи неправильного застосування норм матеріального або процесуального права органи місцевого самоврядування можуть подати апеляційну скаргу на рішення місцевого суду, яке не набрало законної сили.

Апеляційна скарга подається до апеляційного господарського суду (див. Указ Президента про утворення апеляційних господарських судів) у письмовій формі (чіткий машинописний текст) і має містити:

найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга;

найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

перелік документів, доданих до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі (див. зразок апеляційної скарги).

Слід мати на увазі, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо вона підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено, або в тому випадку, коли до скарги не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам) або до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі. Скарга також не приймається, коли її подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або коли до винесення ухвали про прийняття скарги до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Апеляційна скарга до суду, який вирішує цивільні справи, викладається чітким машинописним текстом, і має містити:

назву суду, до якого подається скарга;

особа, яка подає скаргу, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

повна і точна назва осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

обгрунтування апеляційної скарги: у чому полягає неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон, якими спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування, які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли суд 1-ї інстанції необгрунтовано відмовив у їх прийнятті або коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами; перелік з використаних судом 1-ї інстанції доказів, що підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції;

прохання особи, яка подає скаргу;

перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником (див. зразок апеляційної скарги). До апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа. До апеляційної скарги потрібно додавати її копії з додатковими матеріалами у кількості примірників відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі.

Органи місцевого самоврядування та інші особи, які брали участь у справі, у випадку неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права мають право оскаржити у касаційному порядку судове рішення як повністю, так і в його частині.

Касаційна скарга подається до господарського суду у письмовій формі і повинна містити:

найменування касаційної інстанції;

найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

найменування особи, що подає скаргу, та іншої сторони (сторін) у справі;

вимоги особи, що подала скаргу, із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

перелік доданих до скарги документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі (див. зразок касаційної скарги).

При цьому обов’язково слід мати на увазі, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом в наступних випадках:

касаційна скарга підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

скаргу надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

до скарги не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку;

у скарзі не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

до надіслання ухвали про прийняття скарги до провадження від особи, що подала скаргу, надійшла заява про її відкликання.

Касаційна скарга до суду, який вирішує цивільні справи, викладається чітким машинописним текстом. У касаційній скарзі обов’язково зазначається:

назва суду, до якого подається скарга;

особа, яка подає скаргу, її місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі оскарження;

обгрунтування касаційної скарги: назва закону, з порушенням якого постановлено рішення, ухвалу; в чому полягає порушення або неправильне його застосування та яке свідчить про те, що рішення чи ухвала, постановлені внаслідок цього порушення;

прохання особи, яка подає скаргу;

перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником.

До касаційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає такого документа (див. зразок касаційної скарги).

Строки звернення до суду зазначені в Таблиці ІІІ.

Таблиця ІІІ. Строки звернення (надсилання справи) до суду

Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, заяву, скаргу відзив на позовну заяву та інші документи здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним. Перебіг всіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. За заявою сторони господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржено.

За умови дотримання органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, окремими громадянами строків звернення до суду та процесуального оформлення позовних заяв, заяв, апеляційних та касаційних скарг, належним чином обгрунтована вимога повинна бути прийнята судом до розгляду.

Підвідомчість та підсудність справ, строки розгляду справ, відповідні процесуальні права та процедура доказування були розглянуті у розділі законодавчої регламентації питань судового захисту прав та інтересів місцевого самоврядування, проте є певні особливості, на які слід ще раз звернути увагу. Так, слід пам’ятати випадки, коли є обов’язковим дотримання процедури досудового врегулювання спору в господарському процесі, якої, на жаль, на практиці дотримуватися доведеться. Органи місцевого самоврядування, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів у зазначених в ГПК випадках обов’язково звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії обов’язково повинно бути зазначено:

повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та суб’єкта підприємницької діяльності, яким пред'являється претензія; дата пред'явлення і номер претензії;

обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

вимоги заявника;

сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватись до претензії із зазначенням про це у претензії. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку (див. зразок претензії).

Претензія за загальним правилом підлягає розгляду протягом 1 місяця, який обчислюється з дня одержання претензії. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони повинні бути витребувані у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше 5 днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

Про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначаються:

повне найменування і поштові реквізити суб’єкта підприємницької діяльності, який дає відповідь, та суб’єкта підприємницької діяльності, якому надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь; коли претензію визнано повністю або частково, — визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

коли претензію відхилено повністю або частково, — мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обгрунтовують відхилення претензії;

перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою суб’єкта підприємницької діяльності або представником та надсилається рекомендованим чи цінним листом або вручається під розписку.

В разі порушення строків розгляду претензії чи залишення її без відповіді господарський суд при вирішенні господарського спору має право стягти в доход державного бюджету з суб’єкта підприємницької діяльності, який припустився такого порушення, штраф у розмірі 2 % від суми претензії, але не менш як 5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Слід пам’ятати, що при розгляді господарського спору в суді у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, суд може застосовувати норми права інших держав, а у разі відсутності законодавства, що регулює спірні відносини за участю іноземного суб'єкта підприємницької діяльності, господарський суд може застосовувати міжнародні торгові звичаї. При підготовці таких справ до суду і при безпосередньому розгляді справи в суді варто користуватися послугами професійного юриста, який спеціалізується у відповідній галузі міжнародного приватного права. В господарському процесі існує специфічний інститут пояснення працівників підприємств, установ, організацій, державних та інших органів. Такі пояснення не є доказами (показаннями) по справі, суд лише бере їх до уваги, тому особи, які дають такі пояснення не можуть притягатися до відповідальності за завідоммо неправдиві показання. Потрібно також мати на увазі, що інститут забезпечення доказів існує лише в цивільному процесі, господарський процес як і цивільний має інститут забезпечення позову, який дозволяє тим чи іншим чином зберегти предмет позову, але не дозволяє зберегти предмети-засоби доказування.

Слід пам’ятати, що цивільний позов в кримінальному процесі органом місцевого самоврядування може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє права пред'являти той же позов у кримінальній справі. Подавати цивільний позов у межах кримінального процесу органам місцевого самоврядування дуже вигідно, оскільки в цьому разі значно спрощується процедура застосування аналогії щодо обставин, встановлених у кримінальному процесі. Однак при цьому слід мати на увазі, що при виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або за відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові, а при виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.

Процедура доказування в кримінальному процесі відрізняється головним чином тим, що обов’язок доведення лежить на стороні обвинувачення. В кримінальному процесі відсутній також інститут аналогії. При провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Слід звернути увагу також на особливий порядок виконання рішень суду в цивільному та господарському процесах. Виконання рішень судів загальної юрисдикції здійснюється відповідно до закону “Про виконавче провадження”, проте чинні Господарський та Цивільний процесуальні кодекси також містять норми щодо виконання рішень відповідних судів. Нормативні приписи закону та кодексів діють паралельно, проте у разі виявлення протиріч цих норм слід користуватися тією, яка набрала юридичної сили пізніше. Належне виконання судових рішень є однією з найголовніших передумов ефективного судового захисту порушених прав та інтересів місцевого самоврядування.

Розділ.2.Рекомендації з питань звернень до

Європейського суду з прав людини.

Як вже було сказано, судовий захист прав та інтересів місцевого самоврядування в системі гарантій прав місцевого самоврядування є одним з найефективніших правових засобів охорони та захисту прав територіальної громади, її органів та жителів відповідної території. Проте інколи виникають ситуації, коли при порушенні прав та інтересів місцевого самоврядування звернення за захистом та поновленням порушеного права у суди національної юрисдикції не є оперативним засобом захисту, оскільки не приносить бажаних результатів. На сьогодні в цивільному, кримінальному та господарському процесах в Україні відсутня можливість розгляду справи по суті більше двох разів, бо процесуальними нормами діючих кодексів передбачений розгляд справи по 1-й інстанції та розгляд в апеляційному порядку лише у другій ланці системи судів, а оскільки серед всіх міжнародних судових установ, юрисдикція котрих визнана Україною (а саме, Міжнародний суд ООН; Економічний суд СНГ; Європейський суд з прав людини), тільки Європейський суд з прав людини має право виносити рішення щодо захисту прав місцевого самоврядування, то має сенс розглянути особливості звернення саме до цієї установи.

Підстави, форми та порядок звернення до Європейського суду з прав людини передбачені Європейською конвенцією із захисту прав та основних свобод людини від 4 листопада 1950 року.

Для того, щоб Ваша заява була прийнята до розгляду Європейським судом, необхідно дотримуватись наступних правил :

1. Суд розглядає заяви, направлені на адресу Генерального секретаря Ради Європи від будь-якої особи, недержавної організації чи групи осіб.

2. Суд розглядає заяви стосовно лише тих обставин, які мали місце після вступу в силу конвенції для конкретної держави.

3. Суд розглядає скарги, які пов’язані с порушенням лише гарантованих конвенцією прав.

4. Суд розглядає петиції лише тоді, коли були вичерпані всі внутрішньодержавні правові засоби захисту.

5. Суд приймає до розгляду заяви тільки на протязі 6 місяців з дня прийняття остаточного рішення на національному рівні.

6. Суд не розглядає скарги, які (або):

є анонімними;

є по змісту тими ж, що були розглянуті судом чи комісією або вже є предметом іншої процедури міжнародного розгляду спору і не містять нової інформації, що відноситься до справи;

є необґрунтованими;

є зловживанням права подачі петиції.

7. Суд розглядає скарги тільки проти діянь, бездіяльності або рішень саме державних органів влади.

Перераховані критерії щороку слугують підставою для залишення без розгляду тисяч поданих скарг, тому їх дотримання є процесуальною необхідністю.

Цінність Конвенції є не стільки у закріплених правах та свободах, скільки у механізмі розгляду індивідуальних та колективних скарг. Проте слід мати на увазі, що механізм Європейського суду буде працювати тільки в тому випадку, коли порушені права чи свободи передбачені Конвенцією, а Конвенція прямо не передбачає прав особи чи спільноти людей на місцеве самоврядування. В такому випадку порушення прав місцевого самоврядування слід описувати та відповідним чином доводити як порушення передбачених Конвенцією прав з тією метою, щоб бажаний результат принаймні частково вплинув і на порушені права місцевого самоврядування. Таке “підведення” складу порушення прав місцевого самоврядування під склад правопорушення, передбаченого Конвенцією не повинно бути важким, наприклад при порушенні прав місцевого самоврядування під час виборів до органів місцевого самоврядування, оскільки активне та пасивне виборче право є безпосередніми об’єктами захисту Конвенцією. Проте в більшості випадків територіальним громадам або органам місцевого самоврядування вже на стадії оформлення петиції до Суду буде необхідна для такого “підведення” допомога висококваліфікованого юриста з досвідом звернення до міжнародних судових установ.

Особливу увагу слід звернути на правильне заповнення анкети Суду, офіційний зразок якої додається. При цьому слід мати на увазі, що зразки анкети можуть змінюватися щороку. Подання скарги до Суду вимагає досконалого знання положень Конвенції та певного досвіду. Ви повинні уважно прочитати бланк заяви до Суду: заповнений бланк в майбутньому буде підставою для розслідування викладених у ньому фактів. Цей бланк складається з 9 розділів, які повинні бути заповненими в повному обсязі. Вам слід навести чіткий, зрозумілий і невеликий за обсягом опис фактичних обставин, які свідчать про порушення Ваших прав, що і є підставою подачі петиції. Ці факти слід описувати в хронологічному порядку з викладенням детального розгляду справи в судах та інших органах влади. При цьому слід обов’язково додати ВСІ РІШЕННЯ стосовно вашої справи. Зверніть особливу увагу на необхідність вказати дати прийняття та вступу в силу всіма рішеннями. Це має значення для розрахунку 6-місячного строку давності, встановленого Конвенцією.

Скарга обов’язково повинна містити посилання на статті Європейської Конвенції, які, на Вашу думку, були порушені, а також вказівку, з яким конкретними скаргами Ви звертались до національних органів і чого Ви прагните, коли звертаєтесь в Суд.

Офіційною мовою Суду є англійська та французька. “Міжнародними” мовами є англійська, французька, іспанська, російська, китайська, арабська. І хоча листування з Вами буде вестись російською мовою, рішення Суду приймаються тільки англійською чи французькою, і російською мовою не перекладаються. Беручи до уваги те, що складання петиції до Суду і сама процедура розгляду справи не є легкими, не виключено, що Ви приймете рішення доручити ведення справи в Суді адвокату. Для цього Ви повинні укласти договір доручення і оформити відповідну довіреність, на підставі якої листування буде вестись з Вашою довіреною особою.

Ви маєте право звернутись до Ради Європи з проханням щодо фінансової допомоги. Така допомога може надаватись при наявності 2 підстав:

Коли вона необхідна для участі в засіданнях заявника та його адвоката з метою повноцінного здійснення Судом своїх функцій.

Сам заявник не має засобів оплати витрат, які неминучі.

Для того щоб отримати фінансову допомогу, Ви повинні заповнити завірену відповідним чином декларацію, яка повинна містити відомості про загальну суму доходів та загальну суму збережень. Рада Європи надає фінансову допомогу тільки для:

оплати послуг професійних юристів;

добові;

транспортні витрати.

Ваше перше звернення повинно бути направлене на ім’я Генерального секретаря Ради Європи за адресою:

Conseil de L’Europe

67075 Strasbourg Cedex

France

Незважаючи на те, що офіційною мовою Суду є англійська і французька, заявнику надається право подати скаргу рідною мовою, яка (мова) з дозволу Суду може бути використана і при подальшому розгляді справи, що частіше відбувається при індивідуальних зверненнях. При надсиланні петиції до Суду не треба користуватися послугами посередників (будь-які органи державної влади), скарга надсилається до Суду заявником безпосередньо. Після отримання Вашої скарги секретаріат Ради Європи надішле Вам необхідну інформацію стосовно Ваших майбутніх дій.

Процедура звернення до Суду була значно спрощена прийняттям 11 травня 1994 року членами Ради Європи Протоколу №11 до Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, який надав право індивіду, неурядовим організаціям та спільнотам людей направляти петиції безпосередньо до Суду. Цей протокол вступив в силу жовтні 1997 року. Суд розглядає справи, які до нього поступають, у комітетах, які складаються з 3 суддів, в Палатах, які приймають рішення у складі 7 суддів, і у Великій Палаті, яка складається з 17 суддів. Розгляд індивідуальних скарг розпочинається в Комітетах, які вирішують питання про “підвідомчість” скарги одностайно. Комітети фактично в цьому випадку виконують функції, які раніше виконувала Комісія. Відповідно до конвенції були створені 2 органи – Європейська комісія з прав людини та Європейський суд з прав людини. В кінці 1998 року у зв’язку з реорганізацією контрольного механізму Конвенції Комісія припинила своє існування, проте порядок подачі скарг та критерії прийняття скарг залишились однаковими при розгляді таких скарг Судом. Комітет одностайно може прийняти рішення про визнання скарги такою, що не може розглядатися Судом. Це рішення є остаточним і оскарженню не підлягає, тому надсилання скарги після такого рішення безпосередньо до Суду не буде мати абсолютно ніякого сенсу. Якщо Комітет не прийняв рішення одностайно, то питання “підвідомчості” скарги вирішується Палатою, яка вирішує спір по суті в тому ж порядку, в якому раніше його вирішувала Комісія. Рішення Палати є остаточним якщо (або):

Сторони заявили про відсутність намірів розгляду спору Великою Палатою;

Пройшло 3 місяці з дня прийняття Палатою рішення по суті і за цей час від сторін не надходило вимог про направлення справи на вирішення Великою Палатою;

Камера Великої Палати у складі 5 членів відмовила в розгляді спору.

Велика Палата розглядає справи в тих випадках, коли є необхідність тлумачення Конвенції чи Протоколів до неї або існує ймовірність того, що вирішення даного спору може суперечити раніше винесеному Судом рішенню. Рішення про передачу справи до Великої Палати може бути прийнято на будь-якому етапі розгляду спору до винесення рішення по суті за тих обставин, що жодна зі сторін не заперечує проти цього. Рішення Великої Палати є остаточними і оскарженню не підлягають.